Косарі поміж трав розмахалися гострими косами.
Що їм квітка Твоя! Їм би впорати справу свою.
Я на ласку Твою сподіваюся, Спасе мій, Господи,
на ласку, на ласку, на Батьківську милість Твою.
Віра Божа одна - днів моїх незамінна супутниця -
що Ти мною завжди керуватимеш, Боже мій, Сам,
що Ти каменем став і в біді Ти за мене заступишся -
в косовиці лихій обмине мене гостра коса.
Недаремно ж бо Ти напував мене свіжими росами,
життєдайним дощем від посухи й від спеки зберіг,
переповнив мене псалмоспівами славними, Господи, –
щоб Тебе, Боже мій, квіт у лузі прославити зміг!
Ой, косарики вже відмахалися гострими косами.
Перед ними вцілівши, під ранішнім сонцем стою,
упиваюся ним і дзвінкими небесними росами,
славлю квітом Тебе за любов невичерпну Твою.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Цветок надежды. - Анатолий Бляшук Иисус, рассказывая ученикам о Царстве Небесном, сравнивал его с горчичным семенем: «…Царство Небесное подобно зерну горчичному, которое человек взял и посеял на поле своем, которое, хотя меньше всех семян, но, когда вырастет, бывает больше всех злаков и становится деревом, так что прилетают птицы небесные и укрываются в ветвях его». (Матф.13:31,32). Бог посеял в наших сердцах семя Своей любви, которое растет и утверждается в нас, и наша ответственность, чтобы этому семени было комфортно в наших сердцах, и тогда оно вырастит и принесет свои плоды….
